ЗАПОРО́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до запорошити 1, 3, 4. Переляканий, без шапки, запорошений снігом, мчавсь Василько по дорозі назустріч холодному вітрові (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 82); Він побачив високого дядька, запорошеного борошном з ніг до голови (Олесь Донченко, VI, 1957, 259);
// запорошено, безос. присудк. сл. Все снігами запорошено, Все лежить, дріма в снігу (Павло Усенко Листя.., 1956, 180).
2. у знач. прикм. У якому наявний порох, пил. Протираючи руками запорошені очі, Бармаш голосно засміявся (Василь Козаченко, Серце матері, 1947, 11).