ЗАПОРІ́ЖЦІ, ів, мн. (одн. запорожець, ріжця, чол.).
1. Жителі Запоріжжя.
2. іст. також запорожці. Українські козаки, які жили в пониззі Дніпра за порогами в XVI—XVIII ст. Було колись в Україні — Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли пановати (Тарас Шевченко, I, 1951, 60); — Дід мій був запорожець. Де йому на віку не довелось бувати, чого не бачити (Олекса Стороженко, I, 1957, 81); Козаки-запорожці своєю мужністю дивували світ, а пам’ять про них гострила шаблі Миколі Щорсу, Олександру Пархоменкові, батькові Боженку (Петро Панч, В дорозі, 1959, 245).