ЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е.
1. Який заперечує що-небудь. містить у собі заперечення (у 2, 3 знач.). — Будемо любити мої уроки, Поповіч? — вимовляє по-румунському Дарчине прізвище учитель. Мігалаке запитав таким проникливим голосом, що відповідь не могла бути заперечною (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 45).
2. Який можна спростувати, заперечити (у 1 знач.).
3. спец. Побудований на запереченні. Заперечним судженням називається таке судження, в якому відображаєтеся відсутність будь-якого зв’язку між предметом і ознакою (Логіка, 1953, 50); Почавши вірш [«Моя Батьківщина»] із фігури заперечного паралелізму.., Рильський, використовуючи анафору, в дуже виразних метафорах і епітетах втілює значення своєї Батьківщини як оселі праці, науки, мистецтва (Степан Крижанівський, М. Рильський, 1960, 67).
4. грам. Який містить у собі або являє собою заперечення (у 5 знач.). Заперечні займенники ніхто, ніщо, нічий, ніякий, нікотрий становлять собою поєднання відповідного питального займенника з часткою ні (Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 382); Заперечне речення.