ЗАПА́ЛЬНИК, а, чол.
1. гірн. Робітник, який підпалює запали (див. запал 1). Він був запальником, або, як його звали жартома, «богом динаміту й амоніту» (Вадим Собко, Нам спокій.., 1959, 93).
2. техн. Пристрій для здійснення спалаху вибухової речовини. Задорожний першим скинув свою ношу. Тол, запальники, бікфордів шнур (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 23); Кілька спеціальних комісій підривників, військових саперів доскіпувалися серед будівельників, ..скільки закладено вибухівки, які і хто ставив запальники (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 182).