ЗАПАХНУТИ, ну, неш; мин. ч. запах, ла, ло; док.
1. Почати пахнути, виділяти який-небудь запах. Розігріта живиця сильніше запахла в лісах (Іван Франко, VI, 1951, 21); [Сербин:] Як зацвіте та калина — на весь луг запахне (Степан Васильченко, III, 1960, 35); Вже позгасали всюди по степах Багаття жнив. Затихли молотарки.. І в кожнім домі Свіжий хліб запах (Іван Вирган, Квіт. береги, 1950, 38); * Образно. Запахла осінь в’ялим тютюном, Та яблуками, та тонким туманом (Максим Рильський, I, 1956, 63);
// чим, безос. Почати чутися (про запах). В чистому повітрі запахло смалятиною, важким духом вареної та печеної страви (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 97); На вулицях обізвалася худоба, заскрипіли журавлі, запахло молоком і димом (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 406).
2. перен., розм. Пригадатися, постати в уяві. Я знову стрівся із нею. З тою, що кинула квітку в мов серце. Зирнула на мене таким привітним, ніжно-цікавим оком, що квітка ожила і запахла (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 187);
// чим, безос. Я закурив твою гав ану, то так мені, друже мій єдиний, запахло волею, що я заплакав, як тая дитина (Тарас Шевченко, VI, 1957, 131); — Ах, просто Москвою запахло! (Леся Українка, III, 1952, 619).
3. чим, перев. безос., перен., розм. Почати відчуватися (про наближення чогось). Весною запахло у лісі й на ниві! (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 215); — Запахло дощем (Микола Трублаїні, II, 1955, 112);
// Стати близьким до здійснення (про участь у чомусь дуже бажаному, давно сподіваному або неприємному, недоброму). Раз вона попрохала матір — хоч би одежу справила нову. — Нащо? — скрикнула мати. — Уже улиця запахла? (Панас Мирний, IV, 1955, 122);
// безос. Стрепенулась бурса; де ті й позіхоти поділися — як очі засіяли: запахло роботою (Степан Васильченко, I, 1959, 234); У моїй палаті запанував ажіотаж, університетом запахло не лише мені, а й кільком іншим інвалідам (Юрій Яновський, II, 1954, 81); Одне слово, запахло Йоганнові Рудольфу Пашке фронтом (Василь Козаченко. Гарячі руки, 1960, 82).
♦ Запахне духом (дух) (запахло духом, запах дух) чиїм, чий — з’явиться (з’явився) хтось. В палаці запахне духом Чонгарів і тоді одразу нам приборкають крила (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 27); Як султана ми одбили, то вже шляхти дух запах?.. На Москву нам вся надія, на Москву єдиний шлях! (Павло Тичина, II, 1957, 293).