ЗАОДНО, присл.
1. Одностайно, у взаємній згоді разом з кимсь, чимсь. Коцюбинський створює правдивий образ ліберала, що на словах заграє з селянами, а на ділі обдурює їх і виступає заодно з самодержавством (Українська література, 9 клас, 1957, 207);
// у знач. присудк. сл. — На нього доказують, що він з ними заодно (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 407) — Перуне! — крикнув він крізь свист і завивання вітру. — Що ти робиш, чому пішов проти Русі, невже ти заодно з греками? (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 606); Бритоголовий в цивільному теж, видно, був з комісаром заодно, бо вже привітно посміхнувся до Колосовського (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 29).
2. Одночасно з чим-небудь, водночас, разом з тим. Вона посмутніла. Заодно пригадувала його слова, що говорив до неї (Ольга Кобилянська, III, 1956, 367); — Завтра мене викликають в район, то заодно вже підкину і вас до станції (Олесь Гончар, I, 1954, 502).