ЗАО́ЧНИЙ, а, е.
1. Який відбувається за відсутності особи, якої що-небудь стосується. Заочне знайомство;
// Який бере участь у чомусь, не будучи присутнім. Заочного купця пугами б’ють (Номис, 1864, № 10497).
2. Признач. для навчання без систематичного відвідування занять, пов’язаний з ним. Сашко атестат одержав з відзнакою, шофером став. Піде й далі вчитися десь на заочний відділ (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 285); Як трошки обживуся, обов’язково візьмуся до заочної освіти (Юрій Яновський, II, 1954, 150).