ЗАНУ́ДЖЕНИЙ, а, е, заст.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до занудити 1. [Жалівницький:] Він, на мій погляд, розбещений панич, зануджений своєю нікчемністю (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 400); Давно зануджена отим мисливським шалом І суперечками, що нанівець ішли, ..Гукав голосом веселим Телімена: «Хто хоче по гриби?» (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 86).
2. у знач. прикм. Який виражає нудьгу. Вітя сидить на вікні, обличчя зануджене. Крізь зуби висвистує (Степан Васильченко, III, 1960, 312).