ЗАНЕПА́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до занепасти 1. В останні десятиріччя перед [французькою буржуазною] революцією буржуа почали в значній кількості купувати землю у занепалих дворян (Нова історія. Підручник для 8 кл., 1956, 51); Денис намагався підбадьорити занепалого духом друга (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 185).
2. у знач. прикм. Знесилений, виснажений. Він же в мене і кров виссе… Недаром його жінка така замліла та занепала… (Панас Мирний, III, 1954, 78);
// Слабкий, кволий (про голос). — Ну, та й допікає [сонце]! — чуєте ви немов відкілясь здаля. То Яким ванепалим голосом гомонить (Панас Мирний, IV, 1955, 313).