ЗАМУЛЯТИ, яє і ЗАМУЛИТИ, ить, док.
1. Почати муляти (про взуття, одяг і т. ін.). Чоботи так замуляли, що мусив скидати (Словник Грінченка);
// безос. О. Артемій закрутився в екіпажі, неначе йому десь замуляло (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 108).
2. перен., розм. Почати дошкуляти, не давати спокою кому-небудь. Ці Кравченко та Вовк такі ж, як і Супруненко, собаки. «Багатирі, хазяїни, — каже Оришка, — та на чуже заздрі; їм замуляли ті городи, котрими селяни володіли» (Панас Мирний, III, 1954, 313); Знову щось замулило в пам’ятку, аж у грудях тьохнуло (Степан Васильченко, II, 1959, 296);
// Викликати біль, страждання. У Юзі аж плями пішли по лиці, а коло серця знов щось замулило боляче (Леся Українка, III, 1952, 650).