ЗАМА́РИТИ 1, рю, риш, док.
1. неперех. Почати марити. * Образно. Тебе нема, а все з могили Твій образ світлий устає, — І знов душа почує сили, Замарить серденько моє! (Павло Грабовський, I, 1959, 89).
2. перех. і неперех. Заговорити безтямно, безладно уві сні або в гарячці. Томаш глянув на неї запаленим поглядом і щось замарив швидко і безладно (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 164).
ЗАМА́РИТИ 2, ить, док., розм., рідко. Невиразно завиднітися; забовваніти. Зітхнув востаннє і вже руку до хвіртки простягаю, коли поміж деревами щось замарило. Придивляюсь — хтось височенний простує (Марко Вовчок, VI, 1956, 305).