ЗАЛИ́ШНІЙ, я, є, розм.
1. Який перевищує необхідну кількість кого-, чого-небудь; зайвий. Погнали [брати] у слободу на красний торг яку залишню скотинку продати (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 227); — Іду та й думаю: оце двісті карбованців є. Що мені на них купити? У мене ні сорочки залишньої немає, ні платка, ні юпчини, ні кожушанки про зиму (Панас Мирний, III, 1954, 168).
2. Доданий, накинутий понад те, що наявне. — Коней, голубчику. — А подорожня, чи пак одкритий лист, є? Подав йому одкритий лист, він подививсь, зараз і прогони вищитав [вирахував] — такий спритний! — і ще накинув кілька верстов залишніх (Олекса Стороженко, I, 1957, 78).
3. Непотрібний через свою неважливість; незначний. Залишні дріб’язки.