ЗАЛЬО́ТНИЙ, а, е, розм., рідко.
1. Те саме, що залітний. З дороги, майже з-під копит [коней], злетіла і пурхнула вгору якась зальотна рябокрила птаха (Степан Олійник, З книги життя, 1968, 176); * Образно. Шахтаря, комбайнера Донбасу, Умовляє зальотний поет: — Рубоніть зо три норми одразу! Напишу про вас чудо-сонет! (Степан Олійник, Карась.., 1961, 23).
2. Який любить зальоти. Там така удалась зальотна: хоч як мати лає, а вона таки вискочить на вулицю (Словник Грінченка);
// Який виражає заклик до кохання; закличний. Неріса, зблизившись до Мецената, стає перед ним на одно коліно і відхиляється назад, немов готова впасти від знесилення, але розкішна і зальотна усмішка грає на її устах (Леся Українка, III, 1952, 464);
// Кокетливий. Під час.. співу обличчя мало вираз невинний, але трошечки зальотний (Леся Українка, III, 1952, 502).
3. Молодецький, хоробрий. Стояло військо тут зальотне, Волове, кінне і піхотне (Іван Котляревський, I, 1952, 171); Скільки справ і думок ховаєш ти [ніч] під чорним своїм покровом, які задуми зріють в зальотних головах в години, коли здається, все життя на землі завмирає й спиняється (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 255).