ЗАЛЕМЕНТУВАТИ, ую, уєш, док.
1. Почати лементувати, кричати від страху, болю, захоплення і т. ін. Не бачила [Марія], як наші «катюші» з-за гори полоснули вогнем на долину, де закрутилась, залементувала фашистська піхота (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 373); Дико залементувавши, Максим хотів був кинутися навтьоки, та злість вже заїла його, і він ще разів кілька штурхнув через пліт своєю ковінькою (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 229); Діти, зачувши таку новину, зойкнули гуртом, одним подихом, а потім залементували, загомоніли, підскакуючи на партах (Іван Цюпа, Грози.., 1961, 117);
// Голосно заплакати; заридати. — Вона ж у мене одна… одна, — насилу за плачем одказала жінка і ще дужче залементувала (Панас Мирний, IV, 1955, 172).
2. Почати вигукувати що-небудь з радістю, жалем, плачем і т. ін. Аж ось коло того вікна, що з кімнати, радісно зарепетував, залементував хтось на увесь двір: — Хлопці — сюди! (Степан Васильченко, I, 1959, 287); — Діточки мої рідні, ручата нещасні, ноженята помучені, — залементувала стара серед подвір’я і підняла висушені руки до неба (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 218); — Ой, куме, — залементувала Смаранда, хапаючись руками за щоки, ніби у неї боліли зуби. — Не кажи так… (Михайло Чабанівський, Балкан, весна, 1960, 364).
3. Загавкати пронизливо, завалувати (про собак). Позаду залементували у дворах собаки (Петро Панч, Мир, 1937, 57).