ЗАКРЕКТА́ТИ, екчу, екчеш, док.
1. Почати кректати, видаючи горлові уривчасті звуки, схожі на стогін (від фізичного напруження, болю і т. ін.). — Здоров, брате Матвію!.. — вимовив [Наливайко], поставивши Шаулу на землю, аж закректали обидва (Іван Ле, Наливайко, 1957, 165); Іван стукнув чаркою об стіл, гекнув, закректав якось химерно, потім схопився зі стільця (Нечуй-Левицький, III, 1956, 352); * Образно. Знеможено зашипіла.. пара, вагон хоркнув, закректав і спинився (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 206).
2. Неголосно, уривчасто закричати, видаючи характерні звуки (про птахів, жаб і т. ін.): Величезними стрибками примчала зайчиха і так вдарила крука задніми ногами, що він тільки сердито закректав (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 29).