ЗАКОВИ

ЗАКО́ВИ, ів, мн. (одн. і збірн. заков, у, чол.), заст., поет. Кайдани, пута. Сниться мені морок, тюрми та закови (Павло Грабовський, I, 1959, 253); А Олексі не вийти, Він лежить у вагоні в закові, Руки й ноги в кайданах, А на вікнах ще й грати дюймові (Любов Забашта, Вибр., 1958, 248);  * Образно. Упадуть важкі зими закови. Простягніть до сонця ви Іде рева] гілки, щоб зустріти шумом малиновим молодих визвольників полки (Володимир Сосюра, Вибр., 1944, 152);
//  перен. Те, що зв’язує, сковує, гнітить людину. В заковах живу… і щастя кохання не для мене… і світ знання зачинений (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 251).