ЗАКОХА́ННЯ, я, сер., рідко.
1. Те саме, що кохання. Вона ще вчора надумала, що з нашого закохання нічого не буде — ні щастя, ні вжитку, бо позавчора негарний сон їй снився… (Марко Вовчок, VI, 1956, 276); На нещасне закохання я не нарікаю, хоч ти знаєш, мій соколе, як щиро кохаю (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 116).
2. Стан за значенням закохатися. Вони [діти] — це її геть спрацьоване серце, що перемучилось їхніми вітрянками та коклюшами, переболіло за їхні двійки й закохання (Ігор Муратов, Свіже повітря.., 1962, 62); Не минуло й чотирьох літ із дня першого закохання [в Іфігенію], як він перевершив усіх кіпрійських юнаків шляхетними звичаями та лицарськими достоїнствами своїми (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 306).