ЗАКОЦЮ́БЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до закоцюбнути, закоцюбти. Гаряча, розпашіла від печі, вхопила [Вутанька] закоцюблого з дороги вояку в обійми (Олесь Гончар, II, 1959, 140); Розв’язав на ходу закоцюблими руками вузлика, дістав материну хустку, загорнув шию (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 73); Невдовзі Оксана стояла вже на пагорку, з якого вітер поздував сніг, оголивши закоцюблу, порепану землю (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 47).
ЗАКОЦЮБЛИЙ
Тлумачення слова