ЗАКЛЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКЛЮВА́ТИ, юю, юєш, док., перех.
1. Б’ючи дзьобом, забивати на смерть, заподіювати рани (про птахів).
2. кого, перен., розм. Замучувати, зацьковувати кого-небудь, постійно чіпляючись до нього; допікати, дошкуляти кому-небудь. — Заскубуть, заклюють вони мене, мамо, як лихі шуляки голубку. — То ти, дочко, не потурай свекрусі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 327); Панасика шкода — заклюють його, так і лишиться «майстром другого класу» (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 155); — Нове діло, страшнувато якось навіть подумати… Скажи завтра моїй Параскіці про це — заклює… (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 233);
// Нападати на кого-небудь, не даючи йому говорити. — Тільки Степан Іванович Шугай почав прямо і щиро говорити, але його заклювали (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 14).
♦ [І] кури заклюють див. курка.
3. тільки док. Почати клювати.