ЗАКІ́НЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до закінчити. По сей бік муру канал уже був закінчений і обмурований (Юрій Смолич, I, 1958, 78);
// закінчено, безос. присудк. сл. Давид розповів, що перед від’їздом заходив до прокурора — розслідування закінчено вже (Андрій Головко, II, 1957, 181).
2. у знач. прикм. У якого певна якість досягла повноти, завершення. В звичайних справах, може бути, Ще розбирався він сяк-так, Та як «політику» став гнути, То був закінчений дивак! (Микола М. Тарновський, З далекої дороги, 1961, 324).