ЗАХИТАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. також чим. Почати хитати, нахиляючи в різні боки або надаючи коливального руху. Од Чорногори махнув крилом вітер і захитав дерева (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 340); Суворо оглянув [Григор] забризкану грязючкою коняку, журливо захитав головою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 100);
// безос. Човен захитало, і він затанцював на мертвих хвилях (Юрій Смолич, I, 1958, 78).
2. Гойдаючи кого-небудь, довести до хворобливого стану; закачати. Декого на пароплаві хвилі захитали (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 49);
// безос. — Щоб я поїхала на човні, та ще під вітрилами? — Алла Михайлівна замахала руками, — ні за що в світі! Мене захитає зараз (Леся Українка, III, 1952, 610).
3. перен. Зробити що-небудь нестійким, неміцним; похитнути, ослабити. Ні заслання, ні каторга Сибіру, ні царські підступи, ні каземати тюрми варшавської — ніщо ту віру -його [Ф. Е. Дзержинського] було не в силі захитати! (Павло Тичина, I, 1957, 207); Чеський революційний рух на початку XV ст. захитав підвалини феодальної системи не лише в своїй країні, а й в усій феодальній Європі (Історія української літератури, I, 1954, 236); Не було і немає на світі такої сили, що могла б захитати загартовану в боях дружбу народів Країни Рад (Радянська Україна, 1.I 1954, 2).