ЗАХОЖИЙ

ЗАХО́ЖИЙ, а, е, розм. Який прийшов, приїхав і т. ін. звідки-небудь. — Чи ти, Василино, стеблівська, чи захожа? — спитав Мина (Нечуй-Левицький, II, 1956, 112); Пішов [козак] на двір, знайшов прутик і, зробивши з нього хрестик, ввіткнув серед кімнати: господар побачить і знатиме, що в домі була захожа людина й відвідала хліба-солі (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 23);
//  у знач. ім. захожий, жого, чол.; захожа, жої, жін. Немісцева людина. Жінка й парубок ще довго стояли — дивились услід, аж поки не скрився захожий з очей у кривій вулиці (Панас Мирний, II, 1954, 38); Захожий, голосно зареготавши, спитав: — А, то це ви і є сьоме чудо світу? (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 140).