ЗАХОРУВАТИ

ЗАХОРУВАТИ, ую, уєш і ЗАХОРІТИ, ію, ієш, док., без додатка і на що, діал. Захворіти. Отже як став старий [дід Улас], немічний, та ще й захорував до того, — так його й одпустили з двору, щоб не переводив даремно панського хліба… (Панас Мирний, I, 1949, 148); Жінка його захорувала на сухоти (Любов Яновська, I, 1959, 377); Покинули хату свою, ішли, довго-довго йшли. По дорозі захорів у неї брат маленький (Андрій Головко, I, 1957, 91);
//  за ким, перен. Болісно пережити відсутність кого-небудь. Вона не раз перед багатими сусідками, немов ненароком, споминала, як то панна аж захорувала за її Даркою (Леся Українка, III, 1952, 636).