ЗАХМА́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до захмарити 2, 3. Коли в небі є трохи голубого — є колір [у фільмі], якщо небо зовсім захмарене, колір не виходить (Олександр Довженко, III, 1960, 289); Я пам’ятаю повсякчасно — в степу, захмаренім димами, бувало тільки сонце згасне, — копри здіймаються зірками (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 61);
// захмарено, безос. присудк. сл. Небо захмарено, осінню віє (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 72).
2. у знач. прикм., перен. Похмурий, сумний. — Ну, конче треба було когось дратувати, — підійшов з докором до нього захмарений Джіафер (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 155); Андрій мовчки, з захмареним обличчям, подав руку одному німцеві (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 148); * Образно. То був тяжкий і вкрай захмарений рік [1942] (Терень Масенко, Життя.., 1960, 35).