ЗАКЕПКУВА́ТИ, ую, уєш, док., розм.
1. неперех., з кого—чого і над ким—чим. Почати кепкувати, глузувати з кого-, чого-небудь. Уся дружина засміялася, коли кесар зволив закепкувати собі зі Скліра (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 108).
2. перех., розм. Висміяти кого-, що-небудь. З біса-бо йому [малярові] досадно стало, ..чорт його зна, відкіля узявся швець та й закепкував його роботу нінащо (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 20).