ЗАКАЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКАЗАТИ, кажу, кажеш, док.
1. Не дозволяти робити що-небудь; забороняти. Чогось моя мила до мене не ходить. Чи їй мати заказала, Чи ся з іншим закохала? (Павло Чубинський, V, 1874, 107); За ті тихі, сумні пісні мене не судіте; хто ж закаже берізоньці на вітрі шуміти?.. (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 130); Примар послав десятників вигнати коні з виноградника та заказати Замфірові вступати без дозволу на виноградник (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 213);
// Рішуче радити не робити чого-небудь. — Виводьте їх [фашистів] на майдани та судіть великим судом! Аби знали, яка доля розбійників жде! Аби заказували своїм внукам і правнукам — до десятого коліна!.. (Олесь Гончар, III, 1959, 460); — Судити вас будемо і на кілька років у тюрму посадовимо, щоб десятому заказала, як техніку безпеки порушувати (Вадим Собко, Справа.., 1959, 110).
Неначе (мов) заказало кому, безос. — хто-небудь на якийсь час утратив здатність говорити. Дехкани тиснули на стіл. Поки що, неначе заказало, мовчали всі (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 103).
♦ Заказати дорогу див. дорога.
2. діал. Наказувати. Він на завтра усім Заказав це своїм Дочуватися дзвона святого (Іван Манжура, Тв., 1955, 81); * Образно. Білий разочок зубів одтінив припалені уста, заказав мовчати їм (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 120).