ЗАКАРЛЮЧЕНИЙ

ЗАКАРЛЮ́ЧЕНИЙ, а, е, розм. Незвично вигнутий, у формі гачка. Невідомо було, чого зітхав старий. Чи того, що він неписьменний і не добере значення цих закарлючених паличок, схожих на комах, які виводять учені люди на папері (Олесь Донченко, II, 1956, 59); Ніс [у знахарки] довгий, ще й закарлючений, наче в гави (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 24);
//  Який має закарлюки, закарлючки. Павло подивився на чудернацько закарлючене [турецьке] письмо, схоже на якесь плетиво, з досадою кинув: — Читай, Атанасе, бо я не втну, що там і до чого… (Василь Кучер, Голод, 1961, 367).