ЗАКАНДЗЮБЛЮВАТИСЯ, юється, недок., ЗАКАНДЗЮБИТИСЯ, иться, док., розм.
1. Загинатися гачком; закарлючуватися. Так йому буде літ під сорок; ніс закандзюбився, довгенькі вуси, а очі карі (Олекса Стороженко, I, 1957, 181); Брун бігав по світлиці, сіпалося і заплющувалося пошкоджене в бою ліве око.. Довгий ніс закандзюбився (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 441).
2. перен., на кого. Виявляти ознаки переходу у вищу соціальну групу. Пособляв [Оврам].. охочим до легкого золота шляхтичам, а чи багатшим козакам, які потроху закандзюблювались на шляхту (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 258); [Шклянка:] Коли на панів закандзюбились, то слід і панських звичаїв уживати (Марко Кропивницький, III, 1959, 120).
3. безос., перен., на що. Виявляти перші ознаки початку чого-небудь. — От намлівся голодом, — невгавав Мамай. — Уже ж на вечір закандзюбилось! (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 410).
♦ На діло закандзюбилось, безос. — з’явилась можливість здійснення чого-небудь. Воно таки на діло закандзюбилось (Номис, 1864, № 10010).