ЗАКАМ’ЯНІТИ і рідше ЗАКАМЕНІТИ, ію, ієш, док.
1. Стати твердим, схожим на камінь. Копали довго. Мерзла земля закам’яніла, не піддавалася залізові (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 281); Перед виром стоїть скісно поперек усеї [усієї] ріки ряд великого каміння: немов здоровенні барани.., через воду йдучи, полягали та й закаменіли (Іван Франко, III, 1950, 7).
2. перен. Стати нерухомим, завмерти під впливом якого-небудь сильного враження, переживання і т. ін. Петро закам’янів від несподіванки й подиву (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 165); Сахно сиділа закам’янівши. З несподіванки й переляку вона не могла ні ворухнутися, ні гукнути (Юрій Смолич, I, 1958, 79); Пріську наче хто у бік шпортонув ножем при тому слові; вона кинулась, тріпнулася… та так і закаменіла на місці (Панас Мирний, III, 1954, 18);
// Залишитися, застигнути на тому самому місці, в тому самому вигляді і т. ін. Невеличка зморшка скочила на її лобі та там і закаменіла (Панас Мирний, III, 1954, 313); Тримав себе [вершник] незалежно, а на вустах закам’яніла напрочуд красна усмішка (Іван Ле, Наливайко, 1957, 328).
Немов (ніби і т. ін.) закам’яніти (закаменіти) — стати нерухомим; заціпеніти. Устина, немов закам’янівши, слухала Дмитра (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 113).
3. перен. Стати байдужим (про серце). Згодом мої тонкі почування згрубіли, серце закам’яніло (Мирослав Ірчан, II, 1958, 37).