ЗАКАЛАТАТИ, аю, аєш, док.
1. Почати гучло і швидко стукати. Вранці закалатали в залізну рейку, здійняли галас вартові (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 79); Опівдні хтось закалатав у ворота (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 29); Біля рейки під грушею зняв [Лука] з гілки било і закалатав (Андрій Головко, I, 1957, 339);
// діал. Застукати, зацокати дзьобом. Над луками закружляли чорногузи, пронеслися над селом, заклекотали, закалатали своїми довгими дзьобами, наче віталися з людьми (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 56).
2. Гучно і швидко задзвонити. На дзвіниці безладно закалатав пожежний дзвін (Петро Колесник, Терен.., 1959, 63); На шкільному подвір’ї закалатав дзвоник, і гомін став затихати (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 284).
3. Те саме, що закалататися. Серце Хариті закалатало в грудях з переляку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 18); — Хочеш вудку? Знаєш, яка це щаслива вудка? — В мене радісно закалатало серце (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 18).