ЗАКАЛАМУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до закаламутити. Сухе листя золотими дукачами сипалось у закаламучені хвилі Білої Тиси (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 108); * Образно. Маячіли в його уяві якісь рожеві поля, якісь луги, пахучі від квіток, нічим не закаламучене щастя (Іван Франко, II, 1950, 220).
ЗАКАЛАМУЧЕНИЙ
Тлумачення слова