ЗАЄ́ДНО, присл., діал.
1. Гуртом; разом. — Що ж, — каже, — або живі будем, або заєдно загинем (Словник Грінченка); Людський похід вже був недалеко. Вже й чути було гутірку. Люди перебалакувалися, всі гомоніли заєдно (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 177).
2. Постійно; завжди. — А при виборах голосуй заєдно на [за] нашого мужицького кандидата. Не зрадь громади (Лесь Мартович, Тв., 1954, 178); — Недобре, хлопче, з тобою! — заговорив старий Воробець до Якима. — Десь у людей по осьмеро [восьмеро] дітей, їсти не мають що, а.. отець-мати мають з них потіху, а я з тебе що? Гризоту заєдно та й гризоту… (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 7).