ЗАГУРЧАТИ, чу, чиш, док.
1. Почати гурчати, утворюючи звуки гурчання. Ой, на горі, на горі Загурчали трактори, Загурчали, загули Коні дужі вороні (Українські народні думи.., 1955, 535); Авто загурчало, рвонулося а місця і за хвилину зникло (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 220); * Образно. Зашумить садок, стемніє світ і загурчить дощ об землю!.. (Марко Вовчок, I, 1955, 110).
2. розм. Упасти звідки-небудь з шумом, стуком. Так він і загурчав з кручі! (Словник Грінченка);
// Швидко, з гуркотом піти, поїхати і т. ін. — Гляди лиш! не дуже з жевжиками водися, бо як раз та два — загурчиш з хати! (Панас Мирний, III, 1954, 297); Під’їхав шофер, запустив у бак шланга, набрав тієї рідини і загурчав, аж курява знялася з-під коліс (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 167).