ЗАГУПОТІ́ТИ, очу, отиш, док. Підсил. до загупати. Хтось швидко пробіг вулицею, а потім загупотів під самим вікном (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 120); Молодиця, обтрушуючи сніг, загупотіла чобітьми перед порогом, постукала в двері (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 282);
// безос. На бліндажі в цей час загупотіло (Олесь Гончар, III, 1959, 195).
ЗАГУПОТІТИ
Тлумачення слова