ЗАГРАНИ́ЦЯ, і, жін., розм., рідко.
1. Окрема держава, територія по той бік кордону. — З жінкою [Лошаков] не живе, вона десь по заграницях віється, а він тут (Панас Мирний, III, 1954, 260); Ви не їздили по заграницях дивитися на різні прекрасні дива (Олександр Довженко, III, 1960, 363).
2. збірн. Іноземні держави. — Завтра землю мають відбирати, а він до ранку завів про свою заграницю, — скривився Созоненко (Михайло Стельмах, II, 1962, 109).