ЗАГОРІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до загоріти. Загорілі колись руки знов побілішали (Нечуй-Левицький, I, 1956, 166);
// у знач. прикм. Ясногорська побачила вусаті загорілі обличчя, наче вилиті з червоної міді (Олесь Гончар, III, 1959, 192).
2. прикм., діал. Палкий, завзятий. Вони оба боялися мести [помсти] загорілих старих опришків (Іван Франко, VIII, 1952, 129); Дізналася я, що він був.. загорілим поклонником Маркса (Ольга Кобилянська, I, 1956, 155).