ЗАГО́НИСТИЙ, а, е, розм.
1. Якому властиві завзяття, сміливість або зухвалість, запальність. — Побачимо, чиє буде зверху, а чиє насподі! — говорив писар до жінки. — Дуже вже загонистий та прудкий став о. Артемій (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 156); — Навіть не приспиться тобі, який в тебе браток загонистий та відчайдушний (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 412).
2. Сповнений завзяття або зухвалості. Козаки Хмельницького з загонистими піснями наближалися до Січі (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 243); Загонистий, глузливий сміх, що аж склянки дрижали, покривав цей одинокий тост (Яків Качура, II, 1958, 328);
// перен. Грубий, непристойний. Знову зчинився галас. Замелькали в повітрі кулаки, лягла над подвір’ям загониста лайка, вихоплювались.. погрози (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 122).