ЗАГА́Р, у, чол.
1. Золотисто-коричневий або темний колір, якого набуває біла шкіра людини під дією сонячного проміння; засмага, засмаглість. Він був обвітрений і загорілий.. Біла сорочка.. ще більше відтіняла загар (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 76); Незастигла гнучка міць аж грала в кожному його [хлопця] русі, пломенілась в рум’янцях, яких не пригасив навіть міцний загар (Михайло Стельмах, II, 1962, 177); Лице [Аврельці] в порівнянні з Марусиним було бліде, без сліду літнього загару (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 457).
2. діал. Кіпоть. Супроти тих блискучих картин минулого раю ще поганшою видавалась їм нужденна дійсність, та запущена, неохайна батькова хата.. з розваленою.. піччю, в котрій тілько десь-колись дещо варилось, або пеклось, а від котрої взимі йшов страшенний чад та загар (Іван Франко, III, 1950, 44).