ЗАГА́ДУВАННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням загадувати. Пізніше корила [Любов Прохорівна] себе за ці рецидиви старих залишків віри у сни, в загадування на щастя (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 399); Валують собаки, скрізь по селу чути владне, горлате загадування: — На роботу! На роботу! Занесло залізницю! (Олесь Гончар, Партиз. іскра, 1958, 48).
2. Завдання, наказ, розпорядження. Ходить [Уляна] на роботу без загадування (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 466).