ЗАГА́ДАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до загадати 2—4. У хатнім присмерку сидять старі [Андрій з Маланкою], немов рішають загадане Ґудзем завдання: — чи прийде коза до воза? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 32);
// загадано, безос. присудк. сл. Сьогодні ввечері він скаже їй про своє кохання. Так було загадано вже дуже давно (Вадим Собко, Біле полум’я, 1952, 191).
2. у знач. прикм., розм. Який задумався над чим-небудь; замислений. Ходить він задуманий та загаданий; більше мовчить (Панас Мирний, IV, 1955, 79).