ЗАДЗВЕНІТИ, ню, ниш, док.
1. без додатка і чим. Почати дзвеніти, утворюючи звуки, схожі на дзенькіт. Коні помчали, дзвоники задзвеніли (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 270); Ураз щось застукало в вікно, аж шибки задзвеніли (Борис Грінченко, II, 1963, 478); В лісі задзвеніли пили, загрюкали сокири (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 129); В дужих чоловічих руках коса задзвеніла сталлю, виблискувала, як шабля на сонці (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 355).
2. перен. Дзвінко зазвучати, залунати (про звуки). В їдальні гості шумно залягли, І музика чудова задзвеніла (Іван Франко, XIII, 1954, 222); — Добрий день, дядечку, — обізвалися, задзвеніли неподалік два дівочі голоси (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 195); Співуча, зрозуміла словацька мова радісно задзвеніла звідусіль… (Олесь Гончар, III, 1959, 315); Над полем зашумів жвавий гамір, посипалися жарти, задзвеніла пісня (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 200);
// Дзвінко заспівати (про птахів), задзижчати (про комах). Закувала зозуля у зеленім гаю, задзвеніли жайворонки понад пахучими від зелені межами (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 172); За плотом задзвеніли потривожені бджоли (Михайло Стельмах, II, 1962, 42);
// Задзюрчати (про воду). Задзвеніла вода, забурлила, Рветься крига, скресає ріка (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 57); З гуркотом падали кришталеві стріли з-під стріх, задзюрчали, задзвеніли, заграли на всі лади струмки по вулицях, по городах, по підгір’ю (Олесь Гончар, II, 1959, 200);
// Заговорити високим, дзвінким голосом. — Нащо п’єш багато, не пий! .. — Чому не пити мені? Уп’юся — мене люба жінка доведе до господи. — А як не схочу? — задзвеніла вона жартуючи (Марко Вовчок, I, 1955, 243);
// безос. — Бабуню! Бабуню! А де ж мої черевички? — задзвеніло з кімнати (Яків Баш, Надія, 1960, 22).
♦ Задзвеніло у вусі (вухах), безос. — про відчуття дзвону у вусі, вухах. [Старшина:] Що воно ніби щось задзвеніло у вусі? (Марко Кропивницький, I, 1958, 505); Орлюк оглянувся навколо — станції нема. Тиша. Така тиша, що в нього задзвеніло у вухах (Олександр Довженко, I, 1958, 323).
3. Продзвеніти; дзенькнути. На землю щось впало, задзвеніло, неначе гроші (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 456); Задзвенів телефон. Марта зняла трубку (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 266);
// об що. Зачепившись, ударившись об щось, дзенькнути. Весло задзвеніло об камінь (Нечуй-Левицький, I, 1956, 69).
4. Наповнитися дзвінкими звуками. Знов задзвенить піснями Київ (Володимир Сосюра, II, 1958, 180); Та в цю мить догнали вороги. Задзвеніли гони навкруги. Він усіх п’ятьох перерубав (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 55).