ЗАДУРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАДУРИТИ, урю, уриш, док., перех., розм.
1. Дурити, морочити кого-небудь, заплутуючи. — Хто? Ти? — Лев заревів [на Мишу], — така погана? Мене, такого пана, Сюди задурювать прийшла?.. (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 26); Відчитавши голову, колгоспниця взялася за рахівника: — А ви, Порфире Панкратовичу, не задурюйте нас своєю бухгалтерією (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1955, 125); [Жураківський:] Отой його дядько-орендатор хотів прямо заганять, задурить хлопця, щоб легше зробить з його довічного собі батрака (Степан Васильченко, III, 1960, 299); Панна.. почала з того, що засліпила, затуркала, задурила, причарувала мою дружину (Любов Яновська, I, 1959, 444).
Задурювати (задурити) голову кому — обдурювати кого-небудь словами або вчинками, позбавляти можливості тверезо міркувати. Як нахабно брешуть, як затуманюють очі, задурюють голови легковірним землякам, залякують їх українські.. націоналісти (Остап Вишня, I, 1956, 290).
2. Те саме, що задурманювати. Він випив був лишне, щоб забутися, розвеселитися, а вийшло — тільки свою голову задурив (Панас Мирний, III, 1954, 217).