ЗАДУМЛИВИЙ

ЗАДУ́МЛИВИЙ, а, е. Який перебуває в задумі, схильний до задуми. Чудний якийсь був він, розказують — мовчазний, задумливий (Архип Тесленко, Вибр., 1950, 145); Межею йшла жінка задумлива й діловита (Юрій Яновський, V, 1959, 142);  * Образно. Синій, задумливий вечір спускався на осінні поля (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 297); Безмежні широкі степи. Прекрасна Україна в усій своїй задумливій красі (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 141); І жмуриться вікнами наша хатина, І шепче задумливий сад (Андрій Малишко, Листи.., 1961, 60);
//  Який виражає задуму, задумливість. Сошенка вразило молоде та задумливе Тарасове обличчя (Панас Мирний, V, 1955, 310); Парубок.. дивиться вслід дівчині невеселим задумливим поглядом (Михайло Стельмах, I, 1962, 349); Задумлива усмішка; Задумливі очі.