ЗАДУМА

ЗАДУ́МА, и, жін. Стан того, хто заглибився в думки, роздуми. Скачуть хвилі по каменях та навівають тиху задуму… (Нечуй-Левицький, II, 1956, 391); З карих, трохи посоловілих очей визирали неспокій та задума, наче вона [Мотря] загубила моральну рівновагу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 43); В суворій задумі стояли бійці навколо могили, слухаючи прощальне слово гвардії майора Воронцова (Олесь Гончар, III, 1959, 123);  * Образно. Передосіннє небо повите було в голубу задуму (Степан Васильченко, II, 1959, 204).