ЗАДУ́БЛИЙ, а, е, рідко.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до задубнути ізадубти. Після важкої, нелюдської роботи в лісі Микола повертається додому знесилений, задублий від холоду (Амвросій Бучма, З глибин душі, 1959, 44).
2. у знач. прикм. Який задубів, утративши гнучкість, рухливість. Приємна теплінь розливалася по задублому тілу… (Павло Грабовський, III, 1960, 93); Тамара.. хукає на задублі пальці (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 18).