ЗАДЬОРИСТИЙ

ЗАДЬО́РИСТИЙ, а, е, розм. Завзятий, запальний. Студентське плем’я — молоде, задьористе, гаряче — штурмує фортеці знань (Юрій Яновський, II, 1954, 88); Були [у вітальні] ще дві, не в міру набілені поміщиці з Чорної Долини та задьориста Софіїна приятелька (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 273);
//  Який виражає завзяття, запал. Дивиться Христя на веселе циганкувате обличчя Юрка, на його задьористі, повні іскристого сміху очі й мимоволі починає посміхатися (Михайло Стельмах, I, 1962, 281);
//  Сповнений завзяття, запалу; веселий. Полилась задьориста мелодія польки, замигтіли тіні танцюристів (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 453); Чути задьористий дівочий сміх (Яків Баш, П’єси, 1958, 82); Задьористі коломийки; Задьористий вигук;
//  рідко. Який подразнює; гострий (про запах). Йшов задьористий дух від гарячих пиріжків (Іван Микитенко, II, 1957, 193).