ЗАДЕРЕВІТИ, ію, ієш, док., розм.
1. Те саме, що задерев’яніти 1. Тітчине лице мов задеревіло, а довкола уст блукав безмисний усміх (Ольга Кобилянська, I, 1956, 240).
2. перен. Стати нерухомим; завмерти, заніміти. Ключник застиг на місці, задеревів і не міг ворухнутися (Іван Франко, II, 1950, 256); Я подививсь в її великі очі І з подиву задеревів на мить (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 215).