ЗАДАВА́КА, и, жін. і чол., зневажл. Пихата, чванлива людина; чванько. Якось.. образили її: задавака, довгими своїми віями хвастає (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 65); [Ольга:] А чого в тебе синяк під оком? [Ганя:] Петька вдарив. Він такий задавака, думає, що коли його батько — інженер, то йому все можна (Олександр Корнійчук, II, 1955, 136); Вихваляється дружку Хлопець-задавака: — Упіймав я у ставку Червоного рака! (Григорій Бойко, Ростіть.., 1959, 64).
ЗАДАВАКА
Тлумачення слова