ЗАД, у, чол.
1. Задня частина, сторона чого-небудь; протилежне перед. На генералові — камергерський мундир, увесь перед шитий густим золотом, і золотий зад, і презолотий комір (Юрій Яновський, I, 1954, 276); До ґанку повільно під’їжджав задом старенький півторатонний «газик» з відкритим заднім бортом (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 20).
2. Частина тулуба тварини, протилежна голові. Та Медведю не до меду! Крутить задом, а спереду Дуб держить, мову кліщах… (Іван Франко, XII, 1953, 19); Плачинда вражено сперся спиною на кінський зад (Михайло Стельмах, I, 1962, 109);
// Частина тіла людини нижче спини. Кидає [мати] прибирати, підходить до Василька, одіймає люльку,.. дає легенько ляща по заду (Степан Васильченко, III, 1960, 290); Корж з насолодою шмагав підпанка, методично вкриваючи червоними смугами його випещений білий зад (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 52).
3. тільки мн., розм. Місце за дворами, позаду будинків, хат. Стрілянина вщухла, і я добирався до молочарні вже не задами, а вулицею (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 221).
4. тільки мн., розм. Те, що раніше вивчене; те, що всім відоме. Приймати за чисту монету новоіскрівське повторення задів, коли воно робиться з особливо важним виглядом, можуть тільки дуже наївні або необізнані люди (Ленін, 9, 1949, 82).