ЗАЧИТУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЧИТАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Читати що-небудь вголос для когось, звичайно для загального відома (на зборах, засіданнях і т. ін.); оголошувати. Професор зачитував доповідь про свою роботу на засіданні академіків у Гейдельберзі (Олесь Донченко, II, 1956, 76); [Вітровий:] Нікого не підготував, не порадився в активом, думав, сам все зможу, — зачитаю план на зборах і всі проголосують «за», а вийшла осічка (Олександр Корнійчук, II, 1955, 221); — Листів, адресованих не мені, не читаю, — одмахнувсь рукою Галаган. — Перекажіть своїми словами. Павло спалахнув. — Навряд чи зумію.. Тим-то дозволю собі зачитати (Андрій Головко, II, 1957, 431).
2. розм. Розтріпувати, заяложувати, рвати (книжку, газету і т. ін.), багато, довго або неохайно читаючи. — Газети акуратно підшиваються.. Знаєте, — даси кому газетку — зачитують до дірок. Незручно, коли газета неохайна (Остап Вишня, I, 1956, 322).
3. розм. Взявши читати чужу книжку, не повертати її власникові. Відшукавши потрібну книгу, Людмила спустилась на підлогу. — Але умова, Павле Макаровичу, — ви книжки не зачитуєте (Андрій Головко, II, 1957, 489); — Люблю я цю книжку. Всю війну в собою носив, поки не зачитали в госпіталі (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 224).
4. розм. Стомлювати, змучувати кого-небудь, довго читаючи вголос (звичайно власні твори). [Степан Демидович:] Бачиш, я й сам думаю, що почав писати таки трохи пізненько, тому й думаю писати швидше і понаписую багато, багато [віршів]. (Лагодиться читати). [Іван:] Лишенько! Зачитав мене! (Володимир Самійленко, II, 1958, 119).
5. тільки док. Почати читати. 5 Ватаги письма принесли, І всі тихенько зачитали (Тарас Шевченко, II, 1953, 76).